2. Методи планування та управління виробничими та економічними аспектами

 

Тема 2. Методи планування та управління виробничими та економічними аспектами

 

 Питання 1. Економічна сутність і види логістичних потоків. Організація управління матеріальними потоками на рівні підприємства

Об’єктом вивчення логістики є логістичні потоки. Будь-який потік реалізується на певному матеріальному носії, тому з філософського погляду всі потоки є матеріальними. Однак у господарській практиці матеріальні потоки розуміють у більш вузькому, конкретному значенні як потоки матеріальних ресурсів, призначених для виробничого або кінцевого споживання (мається на увазі товарорух), позаяк матеріальні ресурси відіграють дуже важливу роль у суспільному виробництві.

Під матеріальним потоком розуміють сукупність сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що у вигляді предметів праці надходять від постачальників до виробничих підрозділів. Там їх перетворюють на готові продукти праці й потім каналами розподілу доводять до споживачів.

Матеріальним потоком називають також рух вантажів, деталей, товарно-матеріальних цінностей тощо, до яких застосовують різні логістичні операції у певному часовому інтервалі.

Матеріальні потоки поділяють за різними класифікаційними ознаками:

1.     За належністю до системи:

·       зовнішні – циркулюють у зовнішньому середовищі, тобто за межами певної логістичної системи;

·       внутрішні – утворюються і функціонують усередині відповідної логістичної системи;

·       вхідні – потрапляють до логістичної системи із зовнішнього середовища (сировина, матеріали, напівфабрикати тощо);

·       вихідні – пересуваються із логістичної системи у зовнішнє середовище (готова продукція, відходи виробництва, тара та ін.).

2.     За ступенем стабільності:

·        стабільні потоки – характеризуються постійними значеннями параметрів протягом певного проміжку часу;

·        нестабільні, для яких характерні зміни потоку.

3. За характером пересування елементів:

·  рівномірні – мають постійну швидкість пересування об’єктів, тобто за однакові проміжки часу об’єкти проходять однаковий шлях, інтервали початку і завершення руху об’єктів також рівні;

·        нерівномірні – для них притаманні зміни швидкості пересування, можливість прискорення, уповільнення, зупинення, зміни інтервалів відправки і прибуття.

4.     За ступенем періодичності:

· періодичні, для яких характерні постійність параметрів або постійність характеру їх зміни через певний період часу;

·  неперіодичні, коли немає закономірностей зміни параметрів потоку.

5.     За ступенем складності:

·        прості, або диференційовані, потоки (складаються з об’єктів одного виду);

·        складні, або інтегровані (об’єднують різнорідні об’єкти).

Управління матеріальними потоками забезпечується через: планування, оперативне регулювання, облік, контроль, аналіз.

Планування передбачає вирішення завдань, пов’язаних зі встановленням оптимальної траєкторії руху потоку, формуванням самого потоку як сукупності конкретних об’єктів, встановленням його інтенсивності, розробкою розкладу (графіку) проходження потоку, розрахунком потреби у ресурсах для здійснення потоку, мінімізацією часу просування потоку.

Оперативне регулювання являє собою реалізацію на практиці запланованого режиму руху потоку. У межах цієї функції проводиться спостереження за кожним об’єктом потоку згідно з графіком його руху, включаючи диспетчеризацію об’єк­тів, що пересуваються, вироблення й введення в дію керуючих факторів.

Облік передбачає розв’язання інформаційних завдань, тобто збір, обробку, зберігання та видачу інформації, ведення оперативного та статистичного обліку, складання необхідного звіту.

Контроль встановлює ступінь відповідності фактичних параметрів руху запланованим значенням. Крім того, для контролю використовуються еталонні значення елементів потоку у вигляді норм та нормативів.

Аналіз вклю­чає комплекс завдань, пов’яза­них із становленням причинно-наслідкових зв’язків між досягнутими результатами і витраченими коштами, виявленням впливу різних факторів на фактичні значення параметрів потоку, розрахунком ефективності управління та функціонування системи у цілому.

   Щоб управляти матеріальним потоком, необхідно приймати, обробляти і передавати інформацію, яка супроводжує цей потік. Рух матеріального потоку забезпечують фінансові ресурси.

   Для ефективного просування товару і забезпечення взаємодії між виробником і споживачем потрібні різноманітні послуги. Тому в логістиці, крім матеріального потоку, важливі інформаційний, фінансовий потоки і потік послуг (сервісний потік), що супроводжують матеріальний потік.

Інформаційний потік – упорядкована множина повідомлень, що циркулюють у логістичній системі, між логістичною системою і зовнішнім середовищем. Вона необхідна для управління потоковим процесом. Існує у різних формах (мовній, на паперових або магнітних носіях тощо).

Фінансовий потік – спрямований рух грошових коштів, що циркулюють у логістичній системі, а також між логістичною системою і зовнішнім середовищем і необхідні для забезпечення ефективного руху матеріального (товарного) потоку.

Потік послуг (сервісний потік) – особливий вид діяльності, який задовольняє суспільні й особисті потреби (транспортні послуги, оптово-роздрібні, консультаційні тощо).

Отже, матеріальні (в тому числі товарорух), фінансові, сервісні, інформаційні потоки можна об’єднати під загальною назвою «логістичні потоки».

 

Питання 2. Механізми планування й управління матеріальними потоками: системи Just In Time, KANBAN, планування потреб у ресурсах (MRP), худого виробництва (lean production), загального управління якістю (TQM), швидкого реагування на попит (SRP)

Для управління   матеріальними   потоками   і   запасами у межах мікрологістики використовують два види операційних систем: такі, що «тягнуть» (англ. pull) і такі, що «штовхають» (англ. push).

Система, що «штовхає», – це організація виробництва, у якій предмети праці, що надходять на виробничу дільницю, безпосередньо ця дільниця у попередньої технологічної ланки не замовляє. Матеріальний потік немовби «виштовхується» одержувачеві за командою, що надходить із центральної системи управління виробництвом. Такі моделі управління потоками характерні для традиційних методів організації виробництва і його матеріального забезпечення.

Система, що «тягне», – спосіб організації виробництва, за якого матеріали і напівфабрикати подають на наступну технологічну операцію з попередньої за потреби. Це дає змогу мінімізувати коливання запасів на виробничих ділянках, децентралізувати управління виробничими запасами.

Найпоширенішою у світі є логістична концепція «Точно у строк» (just-in-time, JIT). Ця система організації постачання ґрунтується на синхронізації процесів доставки матеріальних ресурсів у необхідній кількості й на той момент, коли ланки логістичної системи їх потребують, із метою мінімізації витрат, пов’язаних зі створенням запасів.

Перевагами цієї концепції є: скорочення запасів на всіх стадіях логістичного циклу і складських площ; висока пропускна здатність; активна участь і підвищена мотивація працівників; високий прибуток і продуктивність; висока якість обслуговування; висока гнучкість логістичної системи; своєчасна доставка.

Недоліками цієї системи є низькі запаси, за яких будь-які збої у роботі логістичної системи стають критичними. Запровадження системи може потребувати значних змін, яких важко досягти на практиці.

Досвід показує, що стратегія JIT не є універсальною і застосовується не завжди. Її реалізацію стримують такі важливі фактори, як незадовільна якість продукції, порушення строків постачання й оплати товарів, помилки і збої в передачі інформації між замовниками і постачальниками. Успіх реалізації стратегії залежить також від кількості і територіальної дислокації постачальників, рівня їх відповідальності.

Управління виробництвом KANBAN – японська система виробничої логістики з розряду тих, що «тягнуть». Її суть полягає в тому, що на кожну дільницю виробництва поставляють лише стільки деталей та вузлів, скільки потрібно для своєчасного випуску готової продукції.

Замовлення на поставку передають за допомогою карток, що циркулюють як на підприємстві, так і між ним і контрагентами. Покупець готової продукції і кожна наступна у технологічному ланцюгу дільниця диктують асортиментну програму попередній дільниці, яка дізнається про своє завдання, коли з наступної надходить оформлене у картці замовлення. Обумовлений планом постачання графік виробництва має лише збиральний конвеєр, який за допомогою карток «розкручує клубок інформації» у зворотний бік.

Тобто оперативно-календарний план матеріального потоку формується за допомогою руху карток, забезпечуючи поставку точно у потрібний строк. Необхідні матеріали і товари у необхідній кількості і в потрібний час «витягують» у необхідне місце робітники, що перебувають на наступних ділянках виробничого процесу. У результаті готові вироби надходять до моменту продажу, комплектувальні вузли – до моменту збирання готових виробів, деталі – до моменту збирання комплектувальних вузлів, сировина і матеріали – до моменту виготовлення деталей. Синонімами цієї системи є такі терміни: «система контролю виробничих запасів», «виробництво без за- пасів».

Система оптимізованої технології (ОРТ) виробництва належить до класу мікрологістичних систем, що «тягнуть», інтегрують процеси постачання і виробництва. Основний принцип роботи цієї системи – виявлення у виробничому процесі вузьких місць або критичних ресурсів. ОРТ є комп’ютеризованою версією KANBAN.

Система ОРТ перешкоджає виникненню вузьких місць у логістичній мережі «постачання – виробництво», а система KANBAN дає змогу ефективно усувати вузькі місця, що вже виникли. Критичними ресурсами можуть слугувати запаси сировини і матеріалів, розмір незавершеного виробництва, технологія виготовлення, персонал тощо. Ефективність системи ОРТ забезпечує збільшення випуску продукції, зниження виробничих і транспортних витрат, зменшення запасів незавершеного виробництва.

Планування потреб у ресурсах (MRP) – автоматизована система планування потреб виробництва у матеріальних ресурсах. MRP дає змогу планувати пріоритетне виконання замовлень у реальному масштабі часу з огляду на відхилення від планових завдань, що виникають, а також регулювати і контролювати поточні виробничі запаси.

Основна мета MRP:

· гарантовано задовольняти потребу в матеріальних ресурсах;

· підтримувати мінімально можливий рівень запасів;

· підвищувати точність планування виробництва, постачань і закупівлі матеріалів.

Планування розподілу ресурсів (DRP) – автоматизована система управління вихідними товарами. Ця система – дзеркальне відображення MRP, користується тією самою логікою, засобами і методами. Її основні функції:

· планування постачань і запасів на різних рівнях ланцюга розподілу (центральний і периферійні склади);

·       інформаційне забезпечення розподілу продукції;

·       планування транспортних перевезень.

DRP дає змогу пов’язати функції виробництва і збуту продукції, а також оптимізувати логістичні витрати за рахунок скорочення транспортних витрат і витрат руху товару.

Концепція «худого виробництва» (Lean Production – LP) розвиває концепцію JIT, включаючи системи KANBAN і MRP. У цій концепції реалізується ідея поєднання низької собівартості за великих обсягів масового виробництва та різноманіття продукції і гнучкості дрібносерійного виробництва.

Зменшення тривалості підготовчого та виробничого етапів і розміру партії дає змогу скоротити загальний строк виробництва, швидше реагувати на зміни ринкового попиту. Орієнтація на мінімальні запаси, необхідні для виконання замовлення споживача, значною мірою зменшує витрати на утримання складських потужностей. Надійні постачальники забезпечують підприємство сертифікованою сировиною і матеріалами, а тривале ділове партнерство з ними сприяє інтегруванню по- стачання у стратегію логістики підприємства.

Концепція загального управління якістю (TQM) – передбачає всебічне цілеспрямоване скоординоване застосування систем і методів управління якістю в усіх сферах діяльності від досліджень і розробок до післяпродажного обслуговування за участю керівництва і службовців усіх рівнів за умов раціонального використання технічних можливостей. Концепція TQM має міждисциплінарний характер і сприяє підвищенню ефективності і конкурентоспроможності компанії.

Концепція «реагування на попит» (Demand-driver Techniques – DDT) – дає змогу досягти максимального скорочення часу реагування підприємства на зміну попиту шляхом швидкого поповнення запасів у тих точках ринку, де прогнозується зростання такого попиту. Вона покращує координацію і взаємовідносини виробників, посередників і роздрібних торговців як ланок інтегрованого логістичного ланцюга.

Зазначені механізми управління матеріальними потоками та їх планування на підприємстві використовують для різних видів логістики. Наприклад, для логістики постачання застосовують системи планування потреб у матеріалах (MRP) і планування засобів виробництва й постачання (MRP II), для розподільчої логістики – управління розподілом продукції (DRP), для виробничої логістики – управління виробництвом KANBAN і планування та оптимізації виробничих процесів (ОРТ).

 

Питання 3. Логістичні витрати

 Логістичні витрати – це затрати трудових, матеріальних, фінансових та інформаційних ресурсів, пов’язані з виконанням логістичних операцій (складування, транспортування, збирання, збереження і передача даних про замовлення, запаси, поставки тощо). Вони включають витрати обігу і частину витрат виробництва на виконання підприємствами замовлень споживачів.

Визначення складу логістичних витрат та їх аналіз сприяють прийняттю економічно обґрунтованих господарських рішень на всіх рівнях управління. Від рівня логістичних витрат залежать економічне становище підприємства та його конкурентоспроможність. Зниження логістичних витрат, зростання завдяки цьому прибутку покращують фінансові можливості підприємства, розширюють його господарську самостійність.

Класифікація витрат.

За функціональним призначенням виокремлюють витрати:

·      за основними логістичними функціями (постачання, виробництво, розподіл);

·     за додатковими логістичними функціями (транспортування, складування, управління запасами, інформаційно-комп’ютерна підтримка, сервісне обслуговування, логістичне управління).

За способом віднесення до логістичних процесів логістичні витрати поділяють на прямі та непрямі.

У науковій літературі також виділяють альтернативні, безповоротні і диференціальні витрати.

Альтернативні – це витрати невикористаних можливостей, тобто упущена вигода, коли вибір однієї дії унеможливлює іншу дію.

Безповоротні – витрати, зроблені в минулому.

Диференціальні витрати – це величина, на яку відрізняються витрати під час розгляду двох альтернативних рішень.

Процес реалізації продукції зумовлює витрати:

·  на перевезення продукції споживачам;

·  вантажно-розвантажувальні роботи;

·  перебування товару в дорозі і страхування вантажів;

·  формування й утримання запасів у збутових і торговельно-закупівельних організаціях;

·  «витрати дефіциту», що виникають через обмеженість у певний період тих чи інших матеріальних ресурсів;

·  адміністративні витрати, вантажні збори тощо.

Склад логістичних витрат залежить від таких факторів:

·                        специфіка підприємства і масштаби його діяльності;

·                        вид транспорту, що його використовують;

·                        наявність власних чи орендованих транспортних засобів;

·                        вид, маса і розмір вантажів, тара;

·                        маршрут і відстань перевезення;

·             організація складування: наявність власного складу, оренда місця на складі;

·                    податки, митні правила тощо.

 

Логістика допомагає знайти і реалізувати оптимальне співвідношення витрат, запасів і якості обслуговування. Для цього виконують   багатоваріантні   розрахунки,   оптимальним із яких є той, що забезпечує найбільшу вигоду системі загалом.