4. Функціональний логістичний менеджмент

 

Тема 4. Функціональний логістичний менеджмент

 Лекція 4. Функціональний логістичний менеджмент

Питання 1. Визначення та місце логістичного менеджменту

Сутність  логістичного менеджменту можна розглядати як формування і реалізацію системи управління, яка має об’єднати послідовність дій управлінського персоналу, відповідних функціональних ланок, логістичних посередників і контрагентів у процесі управління потоками протягом повного логістичного ланцюга «постачання – виробництво – збут» у межах логістичної системи.

Основні принципи логістичного управління:

– системність;

–  координація дій усіх ланок логістичної системи;

–  інтеграційний зв’язок;

–  впровадження ефективної інформаційної бази;

–  адаптованість.

Впроваджуючи принципи логістичного менеджменту, можна підвищити організаційно-економічну стійкість підприємства, усунути конфлікти між функціональними підрозділами, забезпечити інтегровану взаємодію з логістичними партнерами і досягти додаткових конкурентних переваг.

Логістичний менеджмент – це також персонал, що керує логістичним процесом. Його поділяють на:

·  top management – вищий управлінський персонал, наприклад, заступник директора з логістики, інтегральний логістичний менеджер, начальник відділу (служби) логістики;

·    middle management (supervisors) – середній управлінський персонал – керівники структурних підрозділів відділу (служби) логістики, супервайзери (координатори) функціональних областей логістики підприємства або ключових логістичних функцій, аналітики, провідні логістичні менеджери тощо;

·    lower management – управлінський персонал нижчої ланки служби логістики: логістичні менеджери, аналітики-статистики, допоміжний персонал тощо.

Менеджмент логістики підприємства має виконувати такі завдання (функції):

·   формувати і розвивати логістичну систему;

·   розробляти логістичну стратегію та управляти процесом її реалізації у поєднанні із загальною організаційною стратегією підприємства;

· управляти логістичною системою підприємства з метою раціоналізації потокових процесів.

Отже, за допомогою управлінських процедур, логістичний менеджмент спрямовує дії служб підприємства і його контрагентів на досягнення концептуальної мети логістики.

Логістичний менеджмент за стратегічними й оперативними метою і завданнями (управління закупівлею матеріальних ресурсів, виробництвом і збутом готової продукції) тісно пов’язаний з усіма функціональними складовими менеджменту підприємства (інвестиційним, інноваційним, виробничим, фінанансовим, інформаційним персоналом).

У межах логістичного менеджменту відбувається інтеграція логістичних функцій, процесів, сфер діяльності тощо. Функції логістики на підприємстві реалізують підрозділи: маркетингу, матеріально-технічного постачання, планово-економічний, виробничий, збуту, фінансовий відділ, транспортне і складське господарство. Тому відділ або група логістики має тісно взаємодіяти з різними службами підприємства для ефективного управління логістичними процесами.

 

Питання 2. Основні функціональні сфери логістичної діяльності

Отже, об’єктом логістики є наскрізний матеріальний потік. Утім, на окремих ділянках управління він має певну специфіку. Відповідно до цієї специфіки виокремлюють п’ять функціональних областей логістики: закупівельну, виробничу, розподільчу, транспортну й інформаційну.

Коротко визначимо специфіку кожної функціональної області.

1.Закупівельна логістика забезпечує підприємство сировиною і матеріалами. На цьому етапі вивчають і вибирають постачальників, укладають договори і контролюють їх виконання, вживають заходів у разі порушення умов постачання. Будь-яке комерційне підприємство має службу, яка виконує перелічені функції. Логістичний підхід до управління матеріальними потоками потребує, аби діяльність цієї служби, пов’язана з формуванням параметрів наскрізного матеріального потоку, не була відокремленою, а підпорядковувалася стратегії управління цим потоком.

2.  Виробнича логістика управляє матеріальним потоком всередині підприємства, яке створює матеріальні блага або надає матеріальні послуги. На цьому етапі основний обсяг робіт виконують у межах одного підприємства. Учасники логістичного процесу, як правило, не вступають у товарно-грошові відносини. Потік іде не в результаті укладених договорів, а в результаті рішень, що їх приймає система управління підприємством. Сфера виробничої логістики тісно межує зі сферами закупівлі матеріалів і розподілу готової продукції. Проте основне коло завдань у цій області – управління матеріальними потоками у процесі власне виробництва.

3.  Розподільна логістика управляє матеріальними потоками у процесі реалізації готової продукції. Це велике коло завдань, вирішувати які доводиться як виробничим підприємствам, так і підприємствам, що провадять торговельно-посередницьку діяльність. До вирішення цих завдань причетні владні структури, позаяк від організації розподілу істотно залежить стан економіки регіону. Наприклад, якщо система розподілу продовольчих товарів у регіоні організована незадовільно, положення місцевої влади буде нестабільним.

До сфери розподільної логістики матеріальний потік потрапляє, ще перебуваючи у виробничих цехах. Тобто питання тари й упаковки, розміру партії і строку, до якого потрібно виготовити партію товарів, а також багато інших питань, суттєвих для процесу реалізації, починають вирішувати на більш ранніх стадіях управління матеріальним потоком.

4.  Транспортна логістика управляє матеріальними потоками на транспортних ділянках. Як і інші функціональні області, транспортна логістика не має чітко окреслених меж. Методи транспортної логістики застосовують під час організації будь-яких перевезень. Однак пріоритетним об’єктом вивчення та управління тут є матеріальний потік, що є об’єктом перевезень транспортом загального користування.

5.     Результати руху матеріальних потоків безпосередньо пов’язані з раціональною організацією руху інформаційних потоків. Останніми десятиліттями саме можливість ефективного управління потужними інформаційними потоками дала змогу висувати і вирішувати завдання наскрізного управління матеріальними потоками. Через високу значущість інформаційної складової в логістичних процесах виокремився спеціальний розділ – інформаційна логістика. Об’єкт дослідження тут – інформаційні системи, що забезпечують управління матеріальними потоками, мікропроцесорна техніка, яку використовують, інформаційні технології та інші питання, пов’язані з організацією інформаційних потоків.

Інформаційна логістика тісно пов’язана з іншими функціональними сферами логістики. Цей розділ розглядає організацію інформаційних потоків усередині підприємства, а також обмін інформацією між різними учасниками логістичних процесів, що перебувають на значних відстанях один від одного (наприклад, за допомогою засобів супутникового зв’язку).

 

Питання 3. Логістичне управління закупівлями

Завданням логістики є комплексне управління матеріальним потоком. Тому аналізувати його формування і подальше переміщення розпочинаємо зі сфери постачання.

Вхід матеріального потоку в логістичну систему забезпечує підсистема закупівель. На цьому етапі логістику називають закупівельною (заготівельною), або логістикою постачання. Закупівельна логістика – це процес управління матеріальним потоком для забезпечення підприємства матеріальними ресурсами.

 Метою закупівельної логістики є адекватне і повне задоволення потреб виробництва у матеріалах (сировині, комплектувальних) із максимально можливою економічною ефективністю.

Потребу у закупівлях обчислюють у зворотному до виробничого процесу напрямку, тобто від кінцевої продукції до вихідних сировини, матеріалів. Але це не означає, що виробництво і збут пасивно диктують свої умови. Постачання істотно впливає на якість продукції, формування асортименту, скорочення витрат обігу і своєчасність виконання замовлень.

Управління матеріальним потоком у закупівельній логістиці складається із двох основних частин: управління запасами та управління постачанням. Управління запасами розглядатимемо далі, тож зупинимося на проблемах постачання.

Існує типовий набір логістичних операцій, пов’язаних з управлінням закупівлями:

·    визначення й оцінка потреб у закупівлях;

· встановлення розмірів і параметрів постачань;

·    рішення «зробити або купити»;

·    визначення типу організації закупівель залежно від тривалості і складності (сталі закупівлі; модифіковані – змінюється постачальник або параметри закупівель; нові закупівлі);

·    аналіз ринкового середовища і типу ринку;

·    ідентифікація всіх можливих постачальників, їх оцінка та вибір;

·    доставка матеріальних ресурсів і супутній сервіс;

·    контроль та оцінка виконання закупівель.

 

Питання 4. Визначення економічного розміру замовлення

Партію постачання у закупівельній логістиці визначають на основі оптимального (економічного) розміру замовлення. Цей показник виражає потужність матеріального потоку, що спрямовує постачальник за замовленням споживача, забезпечуючи йому мінімальне значення суми двох логістичних складових: транспортно-заготівельних витрат і витрат на формування та збереження запасів.

Визначаючи розмір замовлення, слід порівняти витрати на утримання запасів і витрати на подання замовлень. Адже середній обсяг запасів замовлення збільшує середній обсяг запасів. З другого боку, що більшими партіями закуповують, то рідше доводиться робити замовлення, отже, зменшуються витрати на їх подання.

 Оптимальний розмір замовлення – коли сумарні річні витрати на подання замовлень і на утримання запасів найменші за даного обсягу споживання.

Економічний розмір замовлення (economic order quantity – EOQ) визначають за формулою Уілсона:

 

  де 

EOQ – економічний розмір замовлення, од.;

С_о – витрати на виконання замовлення, грн;

C_i – закупівельна ціна одиниці товару, грн;

S – річний обсяг продажів, од.;

u – частка витрат зберігання в ціні одиниці товару.

На практиці, визначаючи економічній розмір замовлення, доводиться зважати на більшу кількість факторів, аніж у базовій формулі. Найчастіше це пов’язано з особливими умовами постачання і характеристиками продукції, з яких можна отримати певний зиск, якщо взяти до уваги такі фактори: знижки на транспортні тарифи залежно від обсягу вантажоперевезень, знижки з ціни продукції залежно від обсягу закупівель, інші уточнення.

Транспортні тарифи та обсяг вантажоперевезень. Якщо транспортні витрати несе покупець, під час визначення розміру замовлення потрібно враховувати і транспортні витрати. Як правило, що більша партія постачання, то нижчі витрати на транспортування одиниці вантажу. Тому за інших рівних умов підприємству вигідні такі розміри постачань, що забезпечують економію транспортних витрат. Однак ці розміри можуть перевищувати економічний розмір замовлення, розрахований за формулою Уілсона. До того ж, коли збільшується розмір замовлення, зростає обсяг запасів, отже, й витрати на їх утримання.

Аби прийняти обґрунтоване рішення, потрібно обчислити сумарні витрати – зважаючи на економію транспортних витрат і без урахування такої економії – і порівняти результати.

Знижки з ціни залежно від обсягу закупівель розширюють формулу економічного розміру замовлення так само, як знижки на транспортні тарифи, що залежать від обсягу вантажоперевезень. Включення знижок до базової моделі EOQ зводиться до розрахунку сукупних витрат і відповідного економічного розміру замовлення для кожного обсягу (і ціни) закупівлі. Якщо за певного обсягу закупівлі знижка буде достатньою, щоб компенсувати зростання витрат на утримання запасів, за винятком скорочення витрат на розміщення замовлень, такий варіант, можливо, буде вигідним. Можливі й інші ситуації, що потребують коригування моделі економічного розміру замовлення, зокрема: обсяг виробництва; закупівля змішаних партій товарів; обмеженість фінансів, використання власних транспортних засобів тощо.

Лекція 5. Розподільча логістика. Служби управління логістикою

 Питання 1. Сутність і принципи розподільчої логістики

 

      Розподільча  (маркетингова, збутова)  логістика – це управління транспортуванням, складуванням та іншими матеріальними і нематеріальними операціями для доведення готової продукції до споживача (згідно з його інтересами і вимогами), а також передачею, зберіганням та обробленням відповідної інформації.

Об’єктом вивчення розподільчої логістики є матеріальний потік на стадії його руху від постачальника до споживача, а предметом – організація раціонального процесу доведення товару до споживача.

Основними завданнями розподільчої логістики є:

·   максимізація прибутку підприємства за якнайповнішого задоволення попиту споживачів;

·   ефективне використання виробничого апарату підприємства завдяки оптимальному завантаженню виробничих потужностей замовленнями;

·   раціональна поведінка на ринку зважаючи на його кон’юнктуру, що постійно змінюється.

Для вирішення завдань розподільчої логістики необхідно відповісти на такі запитання:

·  яким каналом довести продукцію до споживача;

·  як упакувати продукцію;

·  за яким маршрутом відправити;

·   чи потрібна система складів; якщо так, то яка, де і скільки;

·  який рівень обслуговування забезпечити.

Розподільча логістика будується на загальних логістичних принципах, визнаних зарубіжними та вітчизняними вченими:

·   координація всіх процесів товароруху, починаючи від завершальних операцій товаровиробника і закінчуючи сервісом споживача;

·   інтеграція всіх функцій управління процесами розподілу готової продукції і послуг, від визначення мети до контролю;

·     адаптація розподілу до вимог ринку і потреб споживача, що постійно змінюються;

·     системність управління розподілом у його цілісності і взаємозалежності всіх елементів розподільчої діяльності;

·  комплексність, тобто вирішення всієї сукупності проблем, пов’язаних із задоволенням платоспроможного попиту покупців;

·     оптимальність як елементів системи, так і режиму її функціонування;

·     раціональність як в організаційній структурі, так і в організації управління.

Логістичний підхід до організації розподілу і збуту відкриває нові можливості для всіх учасників товарного обміну – товаровиробників, споживачів, комерційних посередників.

  Функції розподільчої логістики полягають у:

1) оцінці платоспроможного попиту споживачів;

2) формуванні раціонального портфеля замовлень товаровиробників;

3) оптимальному завантаженні виробничих потужностей замовленнями споживачів;

4) розробці асортиментного плану виробництва і організації його виконання;

5) проведенні кількісного і якісного приймання готової продукції та передпродажної підготовки товарів;

6) установленні господарчих зв’язків з поставок готової продукції і вибору каналів товароруху;

7) проектуванні каналів розподілу готової продукції та їх оптимізації;

8) формуванні попиту і стимулюванні збуту;

9) створенні складського і тарного господарства, системи зберігання, переробки, транспортування готової продукції;

10) організації післяпродажного обслуговування і наданні послуг споживачам;

11) плануванні, аналізі, контролі і регулюванні збутової діяльності.

 Організація розподільчої логістики включає:

1) організацію процесу збуту готової продукції з урахуванням принципів та методів логістики;

2) організацію управління збутом як сукупність логістичних операцій, логістичних ланцюжків і логістичних систем;

3) організацію взаємодії учасників збутової діяльності, тобто суб’єктів розподільчої логістики.

 Логістичне моделювання процесу збуту готової продукції відбувається на базі системотехніки і цільової орієнтації на кінцеві результати збутової діяльності. З певним ступенем абстракції і спрощення логістична модель процесу збуту можна можна преставити у вигляді мережної моделі.

Мережна модель має такі елементи:

1) вивчення купівельного попиту;

2) формування портфеля замовлень;

3) встановлення господарчих зв’язків зі споживачами;

4) фінансування збутових досліджень;

5) асортиментне завантаження виробничих потужностей підприємства;

6) укладання договорів постачання (продажу);

7) встановлення цін на товари, послуги і роботи;

8) створення запасів готової продукції;

9) вибір каналів розподілу;

10) стимулювання збутовиків та перепродавців;

11) організація доставки (постачання) продукції (послуг) споживачам (покупцям);

 12) контроль за виконанням договірних зобов’язань;

13) розрахунки з покупцями і посередниками;

14) надання послуг споживачам;

15) оцінка виконання планів збуту;

16) фінансування збутових операцій;

17) задоволення платоспроможного попиту споживачів і одержання прибутку.

Логістична послідовність формування і функціонування даної моделі створює такі взаємопов’язані блоки подій:

1) організаційно-аналітичний блок, що включає події з 1 по 4 і забезпечуючий комплекс операцій з дослідження ринку (переважно — вивчення попиту споживачів на товари і послуги підприємства);

2) організаційно-технічний блок, що включає події з 5 по 10 і забезпечуючий комплекс операцій по створенню матеріально-речових умов збутової діяльності;

3) організаційно-управлінський блок, що включає події з 11 по 17 і забезпечуючий комплекс операцій з управління збутовою діяльністю, таки, як планування, оцінка, контроль і регулювання діяльності всіх учасників збутового процесу.

Питання 2. Розподільчі центри у логістичних ланцюгах

 

Наразі більшість операцій перетворення матеріального потоку відбувається у логістичних центрах. Підприємства можуть користуватися послугами, що вони надають, або формувати власні логістичні центри. Незадовільний стан розвитку логістики в регіонах негативно впливає на перебіг таких економічних процесів, як постачання, швидкість перетворення матеріальних та інших логістичних потоків, покращення якісних характеристик логістичних операцій, доставка готової продукції, товарообіг різних галузей, експорт-імпорт країни, транзит.

Структура розподільчих центрів, їх місцезнаходження суттєво впливають на витрати, що виникають у процесі доведення товарів до споживачів, а через них – на кінцеву вартість реалізованого продукту.

Розподільчий центр – це складський комплекс, що отримує товари від підприємств-виробників або підприємств оптової торгівлі і розподіляє їх більш дрібними партіями замовникам (підприємствам дрібнооптової і роздрібної торгівлі) через свою або їх товаропровідну мережу.

Є три традиційні стратегії розташування розподільчих складів.

–  Поблизу від ринків збуту

Переваги таких розподільчих центрів: належна якість обслуговування, мінімізація логістичних витрат; найдешевший спосіб швидкого поповнення запасів. Недолік – у певні періоди асортимент продукції може бути неповним.

–  Поблизу від виробництва

Переваги такого розташування складів у тому, що можна відправляти споживачам змішані вантажі за консолідованими тарифами; підвищений рівень сервісу поширюється на весь асортимент продукції, яку постачають. Недолік: значні транспортні витрати в разі, якщо неможливо відправляти змішані вантажі.

–  Проміжне розташування

Якщо склади розташовані приблизно між виробництвом і споживанням, вони працюють за тією самою схемою, що склади, розташовані поблизу виробництва: накопичують повний асортимент продукції й відправляють замовникам змішані партії товарів за типовими тарифами.

Вибираючи місце розташування розподільчих центрів, зважають на такі фактори:

·     вартість транспортування;

·      вартість складської переробки вантажів;

·      складування вантажів;

·  оформлення замовлень та організація системи управління;

·      рівень обслуговування клієнтів.

Найкращою товаропровідною мережею з розподільчими центрами є та, що забезпечує найвищий рівень обслуговування споживачів за мінімальних загальних витрат.

Важливим завданням розподільчої логістики є визначення місця розташування розподільчих складських центрів та їх кількості. Для цього можуть застосовувати різні методи.

Метод повного перебору – оцінюють усі можливі варіанти розміщення розподільчих центрів. Завдання виконують на ЕОМ методами математичного програмування. Однак на практиці в умовах розгалужених транспортних мереж цей метод може виявитися непридатним, позаяк число можливих варіантів зростає в міру збільшення масштабів мережі, а з ними і трудомісткість розв’язання завдання.

Евристичні методи. Вони ґрунтуються на людському досвіді й інтуїції. Такі методи ефективні, коли вирішують значні практичні завдання. Вони дають близькі до оптимального результати за невисокої складності розрахунків, однак не забезпечують оптимального рішення. Метод заснований на правилі Паретто, тобто на попередній відмові від великої кількості очевидно неприйнятних варіантів. Отже, проблема скорочується до керованих розмірів з погляду кількості альтернатив, що їх потрібно оцінити. Для цих варіантів ЕОМ виконує розрахунки.

Метод визначення центру ваги (застосовують для визначення місця розташування одного розподільчого центру). Для цього слугує метод накладення мережі координат на карту потенційних місць розташування складів. Система мережі дає можливість оцінити вартість доставки від кожного постачальника до ймовірного складу і від складу до кінцевого споживача. Обирають варіант, що визначається як центр маси.

Координати центру ваги вантажних потоків (X_склад Y_склад), тобто точки, у якій можна розмістити розподільчий склад, визначають за формулами:

де В_і – вантажообіг і-го споживача;

Х_і, Y_і – координати і-го споживача;

п – кількість споживачів.

 

Розв’язання завдання розташування щодо відстані дає координати географічної точки, від якої сума відстаней до всіх пунктів попиту мінімальна. Головний недолік цього підходу – нехтування вагою і часом. Є ще одне обмеження – на моделі відстань від пункту споживання матеріального потоку до розміщення розподільчого центру обчислюють за прямою. Тому модельований район повинен мати розвинену мережу доріг.

Метод пробної точки. Його суть – послідовна перевірка кожного відрізка ділянки, яку обслуговують. Метод дає змогу визначити оптимальне місце розташування розподільчого складу в разі прямокутної конфігурації мережі автомобільних доріг на ділянці, що обслуговується.

 

Питання 3. Види організаційних структур і служб управління логістикою

 

Матеріальними потоками на підприємствах управляють спеціальні організаційні структури. У реалізації функцій логістики беруть участь багато підрозділів підприємства.

Служба маркетингу досліджує ринок і надає інформацію про товари, що користуються попитом на ринку.

Служба матеріально-технічного постачання закуповує матеріальні ресурси і доводить їх до споживачів усередині підприємства.

Планово-економічна служба формує плани виробництва продукції, яку виготовляють виробничі підрозділи.

Транспортна служба організовує переміщення вантажів усередині підприємства і доставляє їх споживачам.

Складське господарство забезпечує зберігання та видачу у виробництво матеріальних ресурсів.

Служба збуту і фінансовий відділ організовують реалізацію продукції зовнішнім споживачам.

Роботу всіх зазначених підрозділів координують управлінські структури двох типів.

Лінійно-штабна структура покликана координувати, об’єднувати і контролювати всі роботи з руху товарів, що їх виконують підрозділи підприємства.

У лінійно-організаційній структурі той, хто керує рухом товарів, безпосередньо керує реалізацією всіх функцій логістичної системи, в тому числі закупівлею і придбанням матеріалів, а також контролює рух матеріальних потоків у виробництві.

На практиці трапляються й інші варіанти структури апарату управління підприємством, обумовлені вимогами конкретної обстановки.

У сучасних умовах на підприємстві створюють відділ логістики, завданням якого є організація, оптимізація і контроль матеріальних потоків за допомогою сучасних технічних засобів.

Відділ логістики відповідає за таке коло проблем: транспорт і перевезення; контроль запасів та виробничих планів; управління продажами і замовленнями; обслуговування споживачів і складські операції на регіональних складах; управління складським господарством; дослідження в області логістики і вдосконалення системи. Він контролює процес постачання і відповідний інформаційний потік, а також систему зв’язку.